Організація Оборони Чотирьох Свобід України. Підтримка з-за океану

Після завершення Другої світової війни окремі представники української діаспори у США дійшли висновку, що увага до українського питання у світі знижується, а відтак і зменшується підтримка визвольної боротьби за незалежність України. Щоб якось змінити ситуацію, створили Організацію Оборони Чотирьох Свобід України (ООЧСУ). Одразу ж ця інформація потрапила в поле зору  мгб ссср і стала приводом для нової оперативної розробки. Найбільшу тривогу, як свідчать розсекречені документи, становили програмні положення організації, в яких акцентувалася увага на загрозі від політики москви не лише українській нації, а всьому цивілізованому світові.

Перші згадування про нову емігрантську організацію зустрічаються в  справі мгб на Євгена Ляховича, що зберігається в архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України. У документі з москви, адресованому начальнику першого управління (зовнішня розвідка) мгб усср Миколі Погрібному, повідомлялося про те, що у США відбулося зібрання українських націоналістів, які проголосили про утворення організації під назвою «Організація Оборони Чотирьох Свобід України».

«Основним завданням «ООЧСУ», – зазначалося в документі, – є надання матеріальної і моральної допомоги українським націоналістам Європи зі створення незалежної української держави. Очолює цю організацію колишній співредактор української націоналістичної газети «Свобода» у США  Євген Ляхович, який відомий за матеріалами 1940 року як зв’язковий між «Проводом» ОУН у Європі і націоналістичними організаціями у США. На зібранні «ООЧСУ», яке відбулося в Нью-Йорку 15 червня 1946 року, було обрано Центральне тимчасове правління, тоді ж вирішили скликати з’їзд для затвердження назви організації, статуту і обрання постійного керівництва. Зібрання звернулося із закликом до українців Америки боротися за поширення ідеалів Атлантичної хартії в Україні і визнало цю хартію тимчасовим статутом» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 9860. – Т. 1. – Арк. 164).

В іншому документі, адресованому резидентові мгб ссср у Нью-Йорку тов. Степану, ставилося завдання: «Просимо повідомити, що Вам відомо про цю організацію та її керівників». Цікавило все – і незвична назва, і суто розшифрування поняття «чотирьох свобід».

Про самого Євгена Ляховича певну інформацію вже мали. Справу на нього ще наприкінці 1933 року завів Іноземний відділ огпу ссср під назвою «Поляк». Водночас у середовищі однодумців по визвольній боротьбі він мав псевдо «Окей». На той час провадження за справою не припинялося. Згідно з наявними у справі документами з’ясували, що Є. Ляхович  з 1918 до 1921 року служив в Українській галицькій армії, потім, у 1922–1923 роках, навчався у технічному інституті в місті Данциг. Був активним в українському студентському русі і в підпільній Українській військовій організації. Тривалий час співпрацював з одним із головних ідеологів українського націоналізму Дмитром Донцовим. У 1923 році виїхав у США і продовжив студії у Бруклінському політехнічному інституті в Нью-Йорку. У 1929 році став громадянином США. Поширював там серед українців ідеї УВО, а потім – Організації українських націоналістів.

Тоді ж познайомився з Євгеном Коновальцем, коли той приїздив до США для зустрічі з представниками різних організацій та приватними особами, зацікавленими в розвитку українського націоналістичного руху. Є. Коновалець справив неабияке враження на Є. Ляховича, а його розповіді про стан справ на батьківщині призвели до того, що він залишив роботу, розмірене життя і подався до рідного краю.

У 1933 році Є. Коновалець послав його до Лондона як офіційного представника ОУН. Та місія полягала в налагодженні контактів із британськими урядовими колами та роз’ясненні позицій ОУН щодо ситуації навколо України та в Східній Європі в цілому. На цій ниві мав неабиякі успіхи, неодноразово зустрічався з представниками Міністерства зовнішніх справ Великої Британії. У британській пресі публікував статті про Україну та ОУН, зокрема написав англійською і поширив працю «Українське питання». У 1935 році повернувся до США, працював у машинобудівельній фірмі в Нью-Йорку і продовжував брати активну участь в українській громадській діяльності.

Стосовно «чотирьох свобід» в мгб з’ясували, що назва й ідеологія організації ґрунтуються на Декларації президента США Франкліна Делано Рузвельта, покладеної в основу Атлантичної хартії. У зверненні 6 січня 1941 року перед конгресом США, відомому під назвою «Промова про чотири свободи», він визначив чотири засадничі свободи, як головні принципи демократії, що їх повинні мати люди в усьому світі. Це свобода слова (право людини та всього народу на вільний вияв власної думки), свобода совісті (неможлива в обставинах будь-якої окупації, передбачає також свободу віросповідання), свобода від страху (право вільно створювати такі політичні, громадські, культурні й економічні організації, які людина вважає найкращими для нації), свобода від злиднів (справедливий соціальний устрій для усієї спільноти).

У матеріалах справи цитується повідомлення про створення ООЧСУ з «Вісника» № 1 цієї організації від 15 червня 1946 року. Зокрема, зазначається таке: «На українських землях відбувається велика боротьба… У цій боротьбі беруть участь сотні тисяч чоловіків і жінок. Вони борються за свободу, за ті чотири свободи, які проголошені в Атлантичній хартії президентом Америки і прем’єром Англії. Під час цієї боротьби проти тоталітарної системи вони створили Українську повстанську армію (УПА), а згодом український уряд, названий Українською Головною Визвольною Радою (УГВР). Ми, американські українці, повинні усим їм допомогти, що в наших силах. Для цього група людей в Нью-Йорку і Ньюарку на ґрунтовній і вичерпній дискусії вирішили створити нову організацію, метою якої була б допомога братам і сестрам у старому краї здобути: свободу, своє управління, свою вільну державу».  

Згідно зі статутом, діяльність організації не обмежувала себе винятково політичною сферою, а передбачала й культурну, просвітницьку та багато інших. Малося на увазі лобіювання українських інтересів в американському уряді та оборона людських прав та свобод в Україні, організація і проведення різноманітних історичних та навчальних подій для збереження національної пам’яті та ідентичності тощо. Більше подробиць про ці та інші аспекти діяльності ООЧСУ в мгб дізналися після проведення організацією першого свого з’їзду в Нью-Йорку 31 серпня 1947 року. Резидентура здобула звіт про з’їзд, текст привітання учасникам від провідника ОУН Степана Бандери і від Української Головної Визвольної Ради (УГВР), від Проводу Закордонних частин ОУН та резолюцію з’їзду.

С. Бандера у привітанні наголошував на тому, що ідеї державної незалежності і соборності України, вільного розвитку українського народу співзвучні з тими ідеями свободи, які визнають і підтверджують протягом усієї своєї історії вільні країни Америки. Відтак у всьому тексті проводилася думка про те, що підтримка українського народу у його боротьбі має бути логічною і незмінною, а байдужість матиме наслідки для самого «вільного світу».

«Україна несе світовий прапор безперервної і безкомпромісної боротьби проти тоталітарних імперіалізмів гітлерівського і більшовицького, – зазначалося в привітанні. – Україна показала всьому світові, що немає суттєвої різниці між цими двома ворогами людства і свободи, що народи, які хочуть жити вільно, мають один шлях боротьби проти двох тоталітаризмів. Цей єдиний шлях покритий жертвами українського народу в нерівній боротьбі проти двох тоталітаризмів… Водночас наш шлях єдино правильний і до нього звернуться інші народи, які не захочуть допустити, щоб світом заволоділа тоталітарна тиранія і неволя. Байдуже ставлення найсильніших народів до героїчної боротьби України і її союзників проти більшовизму стане найтемнішою сторінкою нашої епохи. Майбутнє покаже, що за цю байдужість, за колабораціонізм і укладання пактів із найбільшим ворогом людства – більшовизмом – відповідні народи заплатять тяжкими власними жертвами. Своєю безкомпромісною боротьбою проти гітлерівського і більшовицького тоталітарного імперіалізму Україна здобула собі найсильніші морально-політичні позиції, стала на чолі боротьби народів за оборону свободи. Її голос до світу є голосом совісті, попередження, тривоги, голосом герольда у боротьбі за оборону і проти знищення. Україна виконує велику місію для всього людства» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 8049. – Арк. 17–18).  

Співзвучним було і привітання від УГВР. У ньому наголошувалося на тому, що на рідних теренах не припиняє кривавих боїв з московсько-більшовицьким окупантом збройна сила українського народу – Українська повстанська армія, яка потребує всілякої підтримки, зокрема й від усіх людей доброї волі, які мешкають далеко за океаном.

Про підтримку цієї боротьби йшлося в резолюції з’їзду. Її повний текст не випадково зберігається в матеріалах справи. На основі цих положень і, по суті, програмних цілей ООЧСУ, в мгб усср було підготовлено циркуляр для всіх обласних управлінь мгб для того, щоб мали уявлення про цю нову організацію і планували відповідні оперативні заходи.

У резолюції висловлювалося захоплення героїзмом УПА і лунав заклик до збирання пожертв і медикаментів для її вояків. Звучав заклик до всього цивілізованого світу підтримати українське підпілля і його збройні сили, оскільки вони «є першою фронтовою лінією у боротьбі з комунізмом, з цією великою небезпекою, яка загрожує не лише українському народові загальним знищенням, а й подібним знищенням загрожує всьому цивілізованому світові».

«З’їзд стверджує, – йшлося в першому пункті резолюції, – що нині цивілізованому світові загрожує матеріалістична ідеологія, яка свою силу черпає в комуністичній росії. Якби ця матеріалістична ідеологія заволоділа світом, вона роздавила б усі благородні цінності людей, запровадила б жорстокий деспотизм, знищила б волю людей, повагу до людини, зник би наш нинішній високий рівень життя, а на його місці з’явилася б матеріальна скрута і загальне духовне отупіння».

А в останньому пункті з’їзд доручав направити телеграму президентові США Трумену і державному секретарю Маршаллу, в якій «відображалася б  боротьба УПА з більшовицькою агресією, а також факт того, що ця агресія може бути докорінно зломлена лише шляхом відривання України від росії і створення самостійної Української держави» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 8049. – Арк. 12–15).

Серед архівних матеріалів є інформація і про наступні з’їзди ООЧСУ, які проходили щороку. Так, згадується, що у роботі третього з’їзду брало участь 250 делегатів – представників філій цієї організації, різних закладів та гостей, серед яких було 10 командирів і бійців УПА. Зазначається, що замість Євгена Ляховича головою організації став Гнат Білинський, який приїхав до США ще у 1946 році і робив доповідь на першому з’їзді як безпосередній учасник українського підпілля. Наводяться слова з його виступу про необхідність посилення в США кампанії з інформування про визвольну боротьбу українського народу та активізацію роботи зі збирання коштів у «Фонд допомоги воюючій Україні та героїчній УПА».

Водночас, крім збирання загальної інформації про ООЧСУ, в мгб усср більше нічого не змогли здобути про її діяльність. Відтак через відсутність оперативних джерел всередині організації і в близькому оточенні активних членів справу невдовзі закрили. Попри це, навіть наявна в архівних фондах інформація свідчить про те, що діячі української діаспори у США ще 80 років тому реально бачили загрози, які постали не лише перед українською нацією, а й перед усім цивілізованим світом з боку агресивної політики кремля, гучно заявляли про це, закликали вчасно протидіяти цьому і не залишатися байдужими.

Важливим при цьому було те, що сама ООЧСУ сповідувала фундаментальні принципи демократії – право людини та всього народу на вільний вияв власної думки, свобода совісті, свобода від страху, справедливий соціальний устрій для усієї спільноти.