російська промисловість імітує імпортозаміщення, деградуючи технологічно

Станом на лютий 2026 року більшість підприємств обробної промисловості росії не змогла знайти повноцінну внутрішню заміну іноземним запчастинам й обладнанню. Бізнес частково адаптувався до санкційного режиму єдиним доступним способом – через зниження якості продукції та ефективності виробництва. У 2026 році зросла кількість підприємств, які фіксують погіршення характеристик продукції через залежність від імпортних комплектувальних, а також збільшилася частка компаній, змушених перебудовувати технологічні ланцюги через неможливість замінити імпортну сировину російськими аналогами.

У низці галузей процвітає «формальне імпортозаміщення». У верстатобудуванні частка внутрішнього виробництва в кінцевому продукті сягнула 70%, проте залежність від імпортних систем числового програмного керування та датчиків залишається на рівні 80–95%.

Системні проблеми нікуди не зникли: складність пошуку альтернативних запчастин, зростання собівартості й кінцевих цін, обмежені можливості роботи з постачальниками з «дружніх» країн. З 2024 року негативні чинники стабільно переважають над адаптаційними. Індекс ділової активності в обробній промисловості за даними S&P Global у лютому 2026 року становив 49,5 пункту – нижче порогових 50, що говорить про тривале скорочення виробничої активності.

Галузь рухається до моделі «часткового імпортозаміщення», за якої локалізується лише складання кінцевої продукції, тоді як ключові технологічні компоненти продовжують імпортуватися. Окремі показники промислової активності підтримуються виключно за рахунок оборонного виробництва – цивільні сектори при цьому стагнують.