Режим лукашенка більше не рахує своїх жертв

білоруська влада перестала рахувати своїх жертв публічно. За шість років після протестів 2020 року режим лукашенка пройшов шлях від демонстративних масових затримань до системи прихованого тиску, яку правозахисний центр «вясна» назвав «схованими репресіями». Про це йдеться у свіжій доповіді організації, яка охоплює період з 2020 по 2026 рік.

Перші роки після протестів характеризувалися відкритою силою: масові адміністративні затримання, гучні кримінальні справи, побиття на вулицях. Влада тоді свідомо демонструвала жорсткість, розраховуючи налякати публічністю. Але вже з 2022–2023 років підхід змінився. Формально законні процедури почали використовувати для придушення інакомислення при мінімальній видимості зовні. Судові засідання закривали для спостерігачів, справи розглядали заочно, матеріали слідства ховали під грифом заборони розголошення.

Кульмінація настала на межі 2024 і 2025 років, коли зникли останні канали зовнішнього моніторингу. Режим повністю відмовився від регулярного оприлюднення даних про переслідування за «справами екстремістської спрямованості». Верховний суд, генеральна прокуратура, слідчий комітет і міністерство внутрішніх справ публікують лише уривчасту статистику, яка навмисно не дозволяє виокремити політично мотивовані справи із загального масиву.

Цифри, які все ж просочуються через окремі заяви чиновників, суперечать одна одній. Генеральний прокурор андрій швед у лютому 2025 року заявив про дворазове скорочення кількості «екстремістських злочинів» за рік, хоча раніше офіційні дані фіксували стабільне зростання цього показника приблизно на п'ять тисяч щороку. За підрахунками «вясни», станом на кінець травня 2026 року засуджено щонайменше 6,5 тисяч людей за політичними мотивами, а загальна кількість виявлених «екстремістських злочинів» перевищила 25 тисяч. Різниця між цими цифрами і є тим резервом, з якого режим може діставати нові справи без потреби в нових вуличних протестах.

Особливо жорстко контроль побудований у місцях позбавлення волі. З 2021–2022 років ув'язненим обмежили листування з колом найближчих родичів, скоротили телефонні розмови і побачення, а після набуття вироком чинності практично позбавили доступу до адвокатів. Навесні 2026 року мінський суд визнав екстремістським матеріалом телеграм-чат родичів ув'язнених слідчого ізолятора «колядичі», а сам чат внесли до переліку екстремістських формувань. Це фактично криміналізувало будь-яке спілкування рідних із засудженими через цей канал.

Переслідування не зупиняється навіть на кордоні. Журналістів і правозахисників, які виїхали з країни, судять заочно і засуджують на роки позбавлення волі.

Паралельно з кримінальним переслідуванням режим будує систему соціальної ізоляції. Людей, які раніше потрапляли під підозру, витісняють із кваліфікованої роботи, змушуючи погоджуватися на низькооплачувану працю без урахування фаху. Ці процеси майже не фіксуються через контрактну форму найму й відсутність незалежних профспілок, які могли б захистити звільнених.

Автори доповіді наголошують: відсутність інформації з білорусі не означає відсутність проблем, а лише свідчить про ефективність механізмів її приховування. Тотальний страх санкцій змушує людей мовчати навіть у приватному спілкуванні, а межа між примусом і згодою розмивається настільки, що підтримка режиму поступово перетворюється на побутову норму виживання.